Про що мовчать береги Збруча (фоторепортаж)

13.01.2020

Як провести вихідний день неділі справа особиста кожного, але коли надходить пропозиція прогулятися незвичним маршрутом по схилах Збруча, її проігнорувати не хочеться, адже несподівано теплий і сонячний січневий день, прекрасна нагода збільшити свої знання новими історіями, легендами та бувальщинами, які сивий Збруч тихенько приберігає для тих, хто колись готовий буде пролити на них світло і дати відповіді на те, яким же саме було містечко Гусятин ще до радянської влади, і до всіх важких випробовувань і перепитій, які випали на долю людей, які мешкали у ньому.    

А гідом у цій прогулянці став громадський активіст, очільник організації «Благе діло» Сергій Марцінко, який вже не один рік по крупинках збирає всі історичні данні пов’язані із життям у Гусятині.

І нашою точкою відправки став пам’ятник справжній легенді української історії Северину Наливайку, навпроти якого, на автошляху, поруч з бурдюром видніється незначне просідання асфальту, як пояснює гід, це натяк на те, що саме тут, і скоріш за все у бік парку простягається один із тунелів виритих нашими пращурами у стратегічних цілях, з метою убезпечення мешканців міста у разі нападу ворогів.

Пройшовши вглиб парку, зупиняємося перед танцювальною площадкою, сходи поруч з якою теж постійно руйнуються, через просідання. Саме тут, за інформацією Сергія, у першій половині XVII століття розташовувалася ратуша, головна будівля ринкової площі. Яка являла собою чотирираменну зірку із розташованою у центрі баштою. Таке архітектурне рішення у свій час стало новаторським і слугувало прикладом для наслідування, про, що детально у своїй науковій роботі написав доктор архітектури Олег Рибчинський. Проіснувала споруда в Гусятині до середини XX століття.

Далі парком спускаємося, вздовж синагоги по деформованих часом і просіданням ґрунту сходами, до меморіалу Слави, де щороку у травневі дні згадують жертв як ІІ Світової війни, так і замордованих радянським режимом українців. Як пояснює співрозмовник, це місце не лише нагадування про горе і втрати України в ті часи, а справжнє місце, де упокоїлися останки людей з братської могили, а гранітні плити по-колу символізують населені пункти району і теж є символічними пам’ятниками загиблих людей.

Від меморіалу йдемо у сторону «головної в’їзної брами» Гусятина до колонади, як зауважує Сергій, за певними переказами, у її фундаменті будівельники поклали надгробки із зруйнованого єврейського кладовища.

По волі переходимо на іншу сторону мосту і спускаємося на Хмельницький бік Гусятина, вздовж Збруча. Піднявшись на пагорби Сергій показує місце, де колись, згідно із збереженими фото, мав би бути розташований православний храм.

Далі рушаємо углиб, і око радує величезний пагорб весь обнесений зеленим, густим мохом, по якому збігає струмок до річки.

Після кількох фото цієї краси, вирушаємо далі, аж до старих єврейських погребів, які стали у нагоді в часи радянської влади, через, що залишилися більш-менш вцілілими. Як пояснює Сергій, за деякими переказами, ці погреби були популярні у період, коли на різних пагорбах Збруча панували різні імперії, і це стало непоганим мотивом для «розквіту» контрабанди, а погреби скоріш за все, слугували місцем для її зберігання.

Ще однією родзинкою прогулянки берегами Збруча стало знайомство із невеликим, дивовижним гротом, який у собі не одну сотню років оберігає чотири джерельця, вода з них стікає у величезний металевий ковш, на місці якого раніше був вибитий із цільного каменю інший, що тепер смиренно покоїться в траві обабіч, дозволяючи зелені поглинати себе.

Навідавшись до кількох кар’єрів, які за лічені роки поросли травою і деревами, ми рушили до об’їзної дороги і ставків. На одному із берегів ставу, колись був млин, оснащений хитромудрими інженерними know how він завжди мав необхідні обсяги води для роботи. На даний час, ця будівля хоч і збережена, має абсолютно інше призначення.

І завершенням зимової прогулянки стала зустріч із величчю костелу Народження Діви Марії парафії Св. Антонія, який у даний час перебуває у стані масштабної реконструкції. Проте попри оновлення і повернення йому первозданного вигляду, настоятелі храму залишили недоторканими місця на стінах фасаду, що залишилися від куль, якими у свій час НКВДисти розстрілювали людей. Адже це красномовне свідчення того, якою пекельною була і історія нашої країни, і її мешканців на берегах нині тихого Збруча.

Подкасти

“Майстерня Святого Миколая”

19.12.2019

Радіоекскурсія від Анастасії Кришталович

11.12.2019

Радіоекскурсія від Олександра Перегінця

10.12.2019

Новини за 9 грудня та радіоекскурсія від Тетяни Сиротюк

09.12.2019

Випуск новин за 6 грудня

06.12.2019

Опитування

Чи потрібне Вам автоматичне відтворення музичного ефіру «Свого радіо» при переході на наш сайт?

Завантаження ... Завантаження ...

Замовити пісню